Робити паузу, шукати відповідальність

Робити паузу, шукати відповідальність

01 грудня 2017

На постері цьогорічного Docudays UA – тварина, і тема присвячена стосункам людини з природою. Екологи(ні) б’ють на сполох: види живих істот вимирають через одну глобальну проблему – зміну клімату. Про індивідуальну відповідальність у питаннях захисту довкілля, про те, як патерналістичні настрої впливають на наше суспільне життя та пов'язані з політичними тенденціями, розмірковує Йош, кураторка кінозалу Львівського палацу мистецтв.

 

Під час фестивалю в Києві показували фільм «ТулеТувалу» – про дві полярно протилежні точки на земній кулі, яким не треба підвищення температури на чотири градуси, вони його просто не дочекаються. Острівна держава Тувалу геть зникне в разі підйому температури на 2 градуси.

 

Як зла іронія виглядає ситуація, коли люди гинуть через природну стихію в добу антропоцену.

 

Дивує також і те, що люди знову й знову намагаються довести свою вищість: чи то на полюванні, чи то у використанні ядерної зброї. Перший приклад на Мандрівному Docudays UA ми бачили у фільмі «Природа мого серця», а нещодавно українському глядацтву був доступний до перегляду фільм «Сафарі», у якому режисер Ульріх Зайдль дослідив мотиви полювання заможних європейців(ок). Бачачи безглуздість вбивства для трофею, серце зоозахисника(ці) стискається від жалю й ненависті. Невже сучасна людина не може знайти інші способи задовільнити власне его?

 

Кадр з фільму «ТулеТувалу»

 

Утім, існує інша думка. Екоактивістка Діана Попафлуші описує зміну свого ставлення до полювання протягом життя: вирісши в Карпатах, полювання було невід’ємною частиною культури та дозвілля родичів, потім прийшло відторгнення й заперечення будь-яких актів убивства тварин, і далі – помірковане ставлення з урахуванням обставин. «Усі резервації для тварин створені штучним способом, і тому потрібні мисливці, оскільки там не відбуваються природні регулюючі процеси, тут необхідно допомагати», – каже тепер пані Діана.

 

У фільмі «Народжені бути вільними» звучить прислів’я: людина – цар природи. Так тренер дельфінів пояснює можливість утримання ссавців у басейні. Використання ресурсу іншої живої істоти задля лікування дельфінотерапією чи розваг дітей видається доцільним. І справді, немає заперечень, якщо подивитися на 3Д модель світу з людиною в центрі. Під кутом ця модель набуває об’єму, і стає видно, що це піраміда, ієрархія, де воля домінантних спускається на підкорених. Людська воля – це одночасно опіка «братів менших», яка дозволяє, зокрема, вирішувати, як буде краще для самої істоти.

 

Йош, кураторка кінозалу Львівського палацу мистецтв

 

Ніяк не приживеться в суспільстві ідея індивідуальної свободи та право всіх мати вибір (капіталістичну варіацію свободи вибору товару в супермаркеті пропоную не враховувати). Права на вибір ґендеру, виду роботи чи загалом – мати або не мати оплачувану роботу, сексуальних преференцій чи асексуальних, вибір шлюбних інституцій чи дітей.

 

Патерналістичні настрої то тут, то там дають про себе знати, разом з підтримкою консервативних і авторитарних урядів.

 

Цікаво, як політичні тенденції сягають найприватніших закутків людських відносин. Два роки тому ми почали розмову із соціальними педагогами Юлією Бойко та Оксаною Винярською про материнську опіку дітей. Розглядали ситуацію дитини з тяжкою інвалідністю ДЦП у фільмі «Комплекс кенгуру». Але, зрештою, простежили типові патерни поведінки: що більше мати приділяє уваги, що більше дає, то кращою матір’ю її вважають.

 

На зміну гіперопіки та практикам влади й контролю над дітьми в сімейний ужиток і процес виховання приходять нові моделі. Опікун(к)и та вихователі(льки) вже прислухаються до потреб дитини й дають їй свободу вибору. Фільм «Наближаючись до слона», який ми переглядали у 2016 році на Мандрівному, дає приклад такого підходу. Маленькі діти в школі залучені до процесу прийняття всіх рішень, до складання навчального плану та до вирішення конфліктів.

 

Віянню духу свободи заважають консервативні настрої, які, розцвітаючи в період економічної непевності та зубожіння, прагнуть повернутися до нібито певніших схем. Важливе місце в політичних дискурсах українських правих займає врегулювання інституту сім’ї та переформотування жіночого й чоловічого образів. Жінці пропонується роль опікунки дітей, при чому це має бути її основне заняття. Враховуючи, що в ті часи, до яких апелюють консерватори, українська жінка мала 5, 10 дітей, а зараз має в середньому двох, доля уваги на одну дитину в рази збільшується. Тож, консерватор(к)и спонукають матерів до гіперопікування.Цього року з Оксаною Винярською ми дивилися фільм «В іншому світі», який показує тяжкість вибору польки, вагітної дитиною із синдромом Дауна: народжувати чи ні. Пані Оксана зауважила, що кожне життя є цінністю, попри його фізичний стан і здоров’я. Але, з досвіду пані Оксани, ніхто не хоче народжувати дітей з інвалідністю, тому послуговується іншими пріоритетами, плануючи вагітність.

 

Консервативна влада Польщі пропонує інакші цінності для жінок. Скажімо, материнство як місія перед суспільством, що має бути здійснена в суворо визначених рамках: вдягати тепло, годувати добре (груддю – не на людях!), виховувати мужність чи жіночність, і зрештою, створити робочі руки, які добре прилаштуються в заготовлену суспільну нішу. Тож, державна влада розглядає дітей як свій ресурс, а жінок – як допоміжну силу в підготовці цього ресурсу до використання.

 

Описуючи такі владні стосунки, хочу повернути до роздумів над антропоценом. У ньому люди вивищуються над тваринами, і навіть деякі люди вивищуються над іншими.

 

На думку Адріана Івахіва, ідея антропоцену найкраще працює як застереження людства від можливих наслідків. Акцент не на безкінечні можливості й владу людини над земною кулею, а на відповідальність за «підкорених»: як стихій і тварин, так і людей – досі пригнічених (видимо чи приховано).

 

Але де місце цій відповідальності за умов перебування в структурі демократичних держав з їхніми делегованими владами? Демократія – посередницька, отже і відповідальність за глобальні (чи державного масштабу процеси) ми як громадян(к)и несемо посередньо. Діана Попфалуші у своїй повсякденній практиці намагається не бути дотичною до процесів, що спричиняють глобальну зміну клімату й жорстокі до тварин: тестування косметики, замовлення товарів з авіадоставкою. Але індивідуальні дії не надто впливають на загальну картину, у якій кілька олігархів приймають енергетичну стратегію розвитку. Найефективнішим методом пані Діана називає лобіювання змін на законодавчому рівні – разом з актуалізацією питання серед населення. А правозахисники(ці) не втомлюються повторювати: як громадян(к)и ми маємо право вимагати від держави бути відповідальною за наш добробут.

 

Розмова з Діаною Попафлуші

 

Ще одна теза проти персональної відповідальності – інкорпорованість ідеї індивідуального в неоліберальну й руйнівну систему цінностей. Утім, чи варто від неї відмовлятися разом з усіма практиками індивідуалізації?

 

Зігмунд Бауман та Леонідас Донскіс говорять про тотальне й невидиме зло. Філософи звертають увагу на нищівні процеси, які стаються у світі через те, що відповідальність розчинена в суспільстві, розподілена між маленькими діями та напівкроками, виконав(и)ці яких не бачать взаємозв’язків. Бауман звертає увагу на те, що саме зло в сучасності важко відстежити й окреслити, адже воно має не тверду, а текучу форму, точніше – безформність. І так само важковловимі «володарі світу», які більше не сидять на своїх тронах в замках ієрархічних пірамід, а мандрують світом без кордонів і перешкод та швидко зникають.

 

Загороджувати кордони та застосовувати архаїчні методи до кривдників(ць) видається мені не надто успішною й перспективною настановою. Але я можу запросити стежити за ними, виявляючи в цьому власну відповідальність. І брати паузу для обдумування процесів з ознакою швидкоплинності, щоб виявляти в них ознаки бауманівського зла... користуючись нагодою документальних кінопереглядів.

 

Фото: Марія Ворончук

Чільне фото: Кадр з фільму «Народжені бути вільними» (реж. Ґаяне Петросян)

XIV
Мандрівний фестиваль документального кіно про права людини
Жовтень — Грудень 2017
Вхід вільний
Мандрівний Docudays UA-2017: підбиваємо підсумки

Новини

В Ізюмі проводили Docudays UA з «родзинкою»
Новини
29 грудня 2017
Дискусія «Кому належить міський простір: Одеса»
Новини
26 грудня 2017
Розмова з Борисом Херсонським в рамках відкриття виставки про медіаграмотність
Новини
26 грудня 2017
Кому належить міський простір: Чернігів
Новини
18 грудня 2017
Акція солідарності до Міжнародного дня захисту прав людини в Івано-Франківську
Новини
15 грудня 2017
Документальний кіномарафон у Дніпрі
Новини
15 грудня 2017